Мирослава Михайлівна Смірнова народилася 22 січня 1984 року в м. Христинівка Черкаської області. У 2006 році закінчила Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова за спеціальністю «математика», а у 2016 році — Національну академію державного управління при Президентові України, здобувши ступінь магістра з управління суспільним розвитком.
Політичну кар'єру розпочала задовго до Київради: у 2006–2010 рр. була депутаткою Шевченківської районної ради в Києві, у 2010–2015 рр. — депутаткою Київської обласної ради. У 2014–2015 рр. працювала першою заступницею голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, а у 2015–2019 рр. очолювала цю адміністрацію.
У 2020 році Смірнова обрана депутаткою Київської міської ради IX скликання від «УДАР Віталія Кличка». На офіційній сторінці Київради вона значиться членкинею міжфракційного об'єднання «Київ — за рівні можливості» та входить до постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності — однієї з найчутливіших комісій міської ради, через яку проходять рішення про розподіл міських ресурсів.
З 2024 року, за повідомленнями українських медіа, Смірнова очолювала департамент суспільних комунікацій КМДА. Ця посада передбачає високий рівень публічної відповідальності: комунікацію міської влади з мешканцями, роботу з громадськими ініціативами та інформаційну політику адміністрації. Саме тому подальший скандал, пов'язаний з її особистою поведінкою, отримав такий резонанс — він стосувався людини, яка професійно відповідала за те, як громада сприймає публічні символи й комунікацію влади.
31 липня 2025 року керівництво Києва оголосило, що 1 серпня в столиці буде Днем жалоби за жертвами масованої російської атаки. Мер Києва Віталій Кличко повідомив, що того дня на комунальних будівлях буде приспущено прапори, а на будівлях державної та приватної форми власності — рекомендовано. Окремо було оголошено, що 1 серпня в місті заборонені будь-які розважальні заходи.
На цьому тлі в публічному просторі з'явилися повідомлення про те, що Мирослава Смірнова 1 серпня перебувала на приватному святкуванні дня народження в закладі в Крюківщині Київської області. Низка публікацій подала цю історію в різко емоційній тональності — як святкування в день, коли Київ оплакував загиблих. У соціальних мережах і медіа це викликало обурення частини користувачів, з'явилася петиція з вимогою дати оцінку її поведінці.
Сама Смірнова представила ситуацію інакше. У публічних поясненнях вона заявила, що перебувала на «тихому вечері» в колі родини та близьких друзів, а також повідомила, що стала об'єктом стеження. За її словами, кілька людей супроводжували її дорогою з Києва до Крюківщини, а потім були помічені нею та людьми поруч з нею. Вона стверджувала, що дії цих осіб нагадували методи спецслужб, і що вся ситуація могла бути провокацією або частиною політичної атаки.
Згодом медіа повідомили, що за фактом можливого переслідування або незаконного стеження відкрито кримінальне провадження. У цьому епізоді Смірнова виступала не як підозрювана, а як заявниця — особа, яка стверджувала, що проти неї вчинено протиправні дії. Це принципова відмінність: перша частина історії стосувалася етики поведінки посадовиці в День жалоби, друга — можливого незаконного спостереження за публічною особою.
У відкритих джерелах немає підтверджень того, що проти Мирослави Смірнової існує корупційне кримінальне провадження, підозра НАБУ чи вирок суду. Тому коректніше говорити не про «корупціонерку», а про посадовицю й депутатку, яка опинилася в центрі публічного етичного скандалу.
Але саме в цьому й полягає суть питання: де проходить межа між приватним життям посадовця і публічною відповідальністю під час війни? Формально депутатка чи чиновниця має право на особисте життя. Але коли місто офіційно перебуває в жалобі, а влада забороняє розважальні заходи, поведінка представників цієї влади оцінюється суспільством інакше — особливо якщо йдеться про людину, яка професійно відповідає за комунікації й мала б розуміти, як сприймаються публічні символи.
Навіть якщо стеження справді було незаконним, а інформаційна атака — організованою, публічна особа зобов'язана прораховувати ризики. Чим вища посада, тим менше простору для необережних дій.
Смірнова представляє УДАР — силу, пов'язану з мером Києва Віталієм Кличком і міською управлінською вертикаллю. Тому будь-який скандал за участю депутатки цієї фракції автоматично стає ударом не лише по ній особисто, а й по всій команді. Для УДАРу подібні епізоди особливо чутливі, оскільки партія будує публічний образ навколо управлінської стабільності та особистого авторитету Кличка.
У грудні 2025 року, після того як співголови фракції Дмитро Білоцерковець та Валентин Мондриївський склали відповідні повноваження, Смірнова очолила фракцію УДАР у Київраді — отже, скандал літа 2025-го не завадив її подальшій політичній кар'єрі у фракції.
Мирославу Смірнову коректно описувати не як фігурантку доведеної корупційної справи, а як досвідчену представницю команди УДАР, чия кар'єра пройшла шлях від районної ради до керівництва фракцією Київради, і яка влітку 2025 року опинилася в центрі резонансного етичного скандалу через повідомлення про приватне святкування в День жалоби. Сама вона назвала це тихим сімейним вечором і заявила про стеження та провокацію, по факту якої, за повідомленнями медіа, відкрито кримінальне провадження.
Ця історія важлива не тому, що доводить корупцію, а тому, що показує розрив між формальною посадою та суспільним очікуванням: під час війни День жалоби — не просто рядок у розпорядженні міської адміністрації, а публічний знак поваги до загиблих, і представники влади, на думку критиків, мають це враховувати у власній поведінці.
Матеріал підготовлено на основі офіційного профілю Київради, повідомлень порталу КМДА та публікацій українських медіа. Деталі приватного заходу 1 серпня 2025 року наводяться як версія, що циркулювала в медіа й соцмережах, а не як встановлений факт. Заяви Мирослави Смірнової про стеження та звернення до правоохоронних органів наведено за її власними публічними коментарями та повідомленнями медіа.